Головне меню

Православні ресурси

Наш банер

<a href="http://www.mezhyrich-mon.com.ua">
<img src="http://www.mezhyrich-mon.com.ua/images/banners/
banner.gif"  alt="Свято-Троїцький Межиріцький Монастир"></a>

Свято-Троїцький монастир у володінні ордену францисканців.

Історія

Навчаючись ще в юнні роки у Відні, при дворі австрійського імператора Максиміліана І, князь Іоанн Острозький під впливом єзуїтів полишив православну віру і став католиком з ім’ям Януш. Він досягнув найбільших політичних висот з усіх представників династії Острозьких і посідав найвищу світську посаду в Речі Посполитій – каштеляна Краківського, був одним з найбагатших магнатів свого часу, користувався великим впливом і авторитетом серед шляхти та відзначався великою побожністю.

У 1603 р. Межиріч перейшов до Януша згідно з актом розподілу володінь князів Острозьких між ним та його молодшим православним братом Олександром. У цей час стосунки між братами настільки загострились, що майже дійшли до збройної сутички. Отож старий князь Василь-Костянтин Острозький вирішив розділити свої землі між двома синами. Важливим пунктом цієї угоди було те, що обидва брати обіцяли дотримуватися толерантних принципів віротерпимості щодо православних та католиків, гарантували, що збережуть привілеї святинь обох віросповідань на своїх землях та будуть опікуватися ними. Але Януш не дотримався цих умов він віддав православну церкву Святої Трійці в с. Межиріч монахам католицького ордену францисканців. Тихе село Межиріч здавна приваблювало його, оскільки давало можливість відпочинку, духовного зосередження та містичного самозаглиблення, що було особливо важливо для набожного князя. 18 лютого 1605р. він домігся від короля Зигмунта ІІІ надання Межирічу магдебургського права, тобто статусу міста, з правом побудови ратуші та міської бані і проведення двох ярмарків на рік: на свята Петра і Павла та Архангела Михаїла згідно з православним календарем.

 

У 1606 р. в монастирі було розпочато грандіозні будівельні роботи. Князь не шкодував коштів, адже це була його улюблена святиня. Перебудова, що була здійснена одним етапом і завершена приблизно в 1610 році, значно змінили первісний вигляд монастиря і перетворили його на першокласну на той час фортецю – надійний захист під час татарських нападів, міжфеодальних чвар і сутичок з місцевим населенням.

В день Архангела Михаїла 1608 р. у вівтарну стіну Троїцької церкви була встановлена пам’ятна мармурова дошка, на якій був вирізьблений напис про те, що “Во хвалу і славу Бога всемогутнього, єдиного в Святій Трійці, во славу Діви Марії, що народила Господа, святим Станіславу, Альберту, Лаврентію, Франциску, Марії Магдалині монастир утримується князем Янушем Острозьким, каштеляном краківським”. Напевно, одночасно, крім цієї таблиці, у північну та південну стіни храму були вмонтовані ще чотири мармурових дошки, написи яких розповідали про головні перемоги князя у битвах з татарами під Дубно та Острогом у 1577 - 1578 роках, на річці Соб - у 1581 році, а також про перемогу над козаками Косинського в битві під м. П’ятка в 1593 році. Цими таблицями Януш намагався назавжди увіковічнити своє ім’я в збудованому ним монастирі, у якому б завжди возносилася б за нього молитва.

28 червня 1612 р. князь надав Межирицькому монастирю 3 волоки землі над річкою Вілія, вище Межиріча, сад на пасіку та два городи (один за греблею, між Острогом та Межирічем, по правій стороні над річкою Татаровкою, а інший - над річкою Вілія, по лівій стороні, біля фільварку, при дорозі до Кременця), а також сад над ставом, за валом позаду монастиря, крім того ще десятину врожаю зерна озимих та ярих культур із семи своїх фільварків: Більмажа, Гульчі, Мізоча, Здовбиці, Глинська, Здолбунова і Бродова. У тому ж році монастир був переданий єпископу Казиміру Піскорському.

Нові господарі дещо змінили внутрішній і зовнішній вигляд храму. Вівтарна частина була прикрашена ренесансним нервюрним склепінням, у центрі якого розміщена ліпна троянда (розетка).Подібні склепіння є у приміщеннях нижнього поверху північного та південного келійних корпусів, де нині розміщуються Храм Богородиці Виховання, трапезна та майстерня.

З фасадної сторони храму францисканці побудували парапет з бійницями, а на ньому маленьку дзвіничку. На одній вцілілій від неї стінці зараз написана ікона “Покров Божої Матері”. Якщо до господарювання францисканців в православній церкві кожна нава перекривалась півциркульним склепінням, яке назовні храму виражалось півкруглою закомарою, то тепер закомари, а також частково вісьмигранні барабани під куполами були закриті парапетом і спільним дахом. Це зробило храм більш присадковатим і кремезним. До західної сторони храму добудували притвор, а до північної та південної - однакові симетрично розташовані північний і південний келійні корпуси. При добудові корпусів було розібрано два контрфорси, що підперали стіни храму, у підвалі північного крила збереглася підмуровка одного з них.

На монастирському подвір’ї було зведено ряд господарських приміщень. У південно та північно-західних кутках подвір’я було побудовано два корпуси-близнюки, які примикали до внутрішніх стін муру. Південний корпус служив як складське приміщення і частково зберігся до наших днів. Північний був житлом для прислуги, але під час пожежі 1913 р. він згорів і зараз від нього не залишилось й сліду. Біля північого корпусу келій була збудована одноповерхова мурована кухня та інші господарські споруди, які, напевно, були дерев’яними.

Князь Януш подбав і про зведення надійних фортифікаційних укріплень навколо монастиря, оточивши монастирське подвір’я, площею 1 га, оборонними кам’яними мурами, по кутках яких було споруджено 4 кам’яних шестигранних двоярусних башти, Оборонні мури та башти монатсиря XVIIст. зона обстрілу з яких досягала 250 градусів. Як уже зазначалось, монастир був важливою ланкою в загальній системі оборони князівських володінь. Тут постійно знаходився збройний загін (залога), яким керував гвардіан монастиря. В разі наступу неприятеля він зобов’язаний був давати притулок за стінами обителі всім навколишнім мешканцям.

У XVI-XVII ст. на території України виникло чимало монастирів, що мали оборонний характер, сформувався особливий тип оборонного монастиря. Особливість Межирицької обителі полягала в тому, що її оборонні мури були органічно поєднані і вписані в систему земляних укріплень самого села. У той час навколо Межиріча звели земляні вали з шестигранними бастіонами, поставленими по кутках валу. В Межиріч можна було дістатися лише через дві проїздні брами: Ізяславську по дорозі на Ізяслав, що збереглася донині, та Дубенську, яка знаходилась там, де тепер центр села; згодом вона була перероблена на пивоварню, а тепер не існує зовсім.

Оскільки Межирицький монастир був улюбленою святинею князя, у яку він часто навідувався, за стінами монастиря, біля земляних валів він збудував свій палац, що до нині не зберігся. Залишилася тільки піч, названа в народі “піччю Януша” - чотирикутна споруда з великими арочними проємами, пірамідальним дахом та високим комином, яка напевно призначалась для того, щоб тут грілась варта.

Ізяславська брама XVII ст. Піч Януша Острозького XVII ст.

Посеред неї розкладали велике вогнище. Чотири великих проходи, взимку, очевидно, могли закриватися, і дим виходив через високий комин. Коли в палаці Януша влаштовувались бучні бенкети, піч могли використовувати для того, щоб на вертелах смажити туші тварин. Піч Януша є унікальною пам’яткою архітектури, єдиною будовою такого типу, що відносно добре збереглась до нашого часу на території України.

12 вересня 1620 р. Януш помер. Незадовго до своєї смерті він приніс в Свято-Троїцьку церкву родову чудотворну ікону Богородиці Одигітрії, яка здавна супроводжувала князів Острозьких в їх бойових походах і передавалась з покоління в покоління цієї династії. Але князь Януш не мав спадкоємця, його син Володимир помер ще немовлям, тому він віддав ікону на зберігання монахам.

Після смерті Януша Межиріч дістався його онуку, сину його дочки Ефросинїї – Домініку Заславському. В 1648-1654 роках село стало одним з центрів активних дій прибічників Богдана Хмельницького, які нещадно розправлялись з місцевою шляхтою, а заодно і з католицькими монахами. На початку серпня 1648 р. монастир був захоплений козаками і татарами. Домінік Заславський, намагаючись здобути Острог і Межиріч, надіслав сюди 7 загонів на чолі з деяким паном Соколом, але вони були розбиті козаками. Під час боїв почались великі пожежі, які понівечили храми Острога і Межиріча. У 1649 р. ще один наїзд козаків завдав монастирю великої шкоди. На початку XVIII ст. стан монастиря був ще невтішним. Про це свідчить його опис 1708 року, який зафіксував, що будівлі були пошкоджені, почали руйнуватися земляні вали, а від “панської резиденції”, тобто палацу Януша Острозького, залишилось лише “два каміни, один кухонний, другий пічний, а третій обвалився…”

У кінці XVII - XVIII ст. монастир, як і саме село, змінив багато володарів. У 1673 році після смерті сина Домініка Заславського – Олександра, Межиріч перейшов через його сестру Теофілю до князів Любомирських, а через її дочку Юзефу Марію – до князів Сангушків. У 1753 р. князь Януш Сангушко подарував Межиріч канцлеру Яну Малаховському, а його син визначний державний діяч, коронний референт – Станіслав Малаховський в 1793 р. продав село відомому меценату освіти - Тадеушу Чацькому. У 1795 році, після ІІІ розподілу Польщі, село перейшло у власність російського уряду, у 1796 р. імператриця Катерина ІІ подарувала його генералу Каролю Ферзону. Його син – теж Кароль в 1802 р. продав Межиріч графу Августу Ілінському, який володів ним до кінця XIX століття, поки не продав село державі.

У другій половині XVIII століття церква була прикрашена надзвичайно гарними кіотами, вирізьбленими з липи і позолоченими. Їх було одинадцять, а нині залишилось шість. Ці кіоти були зроблені на замовлення російської імператриці Катерини ІІ, яка в 1795 р. подарувала Межиріч своєму фавориту Ферзону. Хоча після переїзду в Росію Катерина прийняла православне хрещення, але до того була католичкою, отже, могла зробити католицькому монастирю такий царський подарунок, що вражає всіх відвідувачів храму й до сьогодні своєю красою.

З опису монастиря 1850 року дізнаємось, що у монастирі проживало 20 ченців. Вони володіли неабияким майном. У храмі, зокрема, було 179 подячних срібних вотив на іконах, а монастирська бібліотека нараховувала 1900 книг і рукописів.

Несподіване лихо спіткало монастир 14 листопада 1854 р. О 5-й годині вечора в єврейських будинках Межиріча почалася пожежа, яка відразу не здавалась небезпечною. Але сильний вітер із заходу роздмухав полум’я і воно підступило до монастиря. Кривава заграва освітила похмуре осіннє небо і величезний стовп диму піднявся до хмар. Цей вид викликав тривогу в жителів Острога і вони поспішили на порятунок святині. Вогонь перекинувся на центральний купол і скоро вся будова була охоплена полум’ям. Згоріли покриття куполів, дахи на церкві та корпусах, всі дерев’яні будови монастиря, полопали вікна. Тоді вогонь дістався до середини храму, пошкодив образи та оздоблення вівтарів, але активні дії рятувальників не дали йому поширитись і опівночі пожежа була згашена.

Повстання поляків проти російського царського уряду служили головним приводом для закриття католицьких монастирів в Західній Україні. Внаслідок придушення польського повстання 1863 - 1864 рр. царський уряд, звинувачуючи монахів у допомозі повстанцям, ліквідував ряд католицьких монастирів, серед яких був і Межирицький францисканський монастир. 23 вересня 1866 року, в п’ятницю, в день Св. Теклі (Феокли), з розпорядження уряду монастир був закритий, на двері церкви наложили печатку і приставили варту. Ченці роз’їхались по різних костелах. Важливі документи і речі їм було дозволено взяти із собою. Але багато речей і документів було знищено, що було невиправною втратою для історії краю. Великих втрат зазнали монастирський архів та бібліотека. Частина архіву та портрет Януша Острозького потрапили до музею Київської духовної академії, інша частина - розійшлася серед місцевих любителів старовини.

Закриття монастиря для католиків стало трагедією, а для православних – це був акт історичної справедливості повернення їм їхньої святині.

 

Ікона дня, календар

Календарь

Розпорядок Богослужінь

Основний розпорядок Богослужінь

Будні дні: 5.30 - Підйом. 6.00 - Ранішні молитви. Полунощниця. 6.45 - Помянник. 7.00 - Часи. Божественна Літургія. 16.00 - Вечірнє Богослужіння. Неділя, святкові дні: 6.20 - Підйом 7.00 - Ранішні молитви. Полунощниця. Читання ...

Розпорядок Богослужінь | Редактор | Середа, 16 березня 2011

Далі

Пошук по сайту

Нас цікавить

На скільки часто Ви відвідує Церкву?